Задати питання Задати питання
flag Судова влада України

Як арбітраж став господарським судом. ПЕТРО МАТУЛЯК. Заступник голови Господарського суду Івано-Франківської області.

08 листопада 2017, 15:42

Арбітражні суди на території Західної України з’явилися в 1939 році. 4 грудня 1939 року було утворено Станіславську область з центром у місті Станіславі. 16 грудня 1939 р. для розв’язання майнових спорів між установами, підприємствами та організаціями задля зміцнення договірної дисципліни і господарського розрахунку Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила постанову про утворення обласних органів Державного арбітражу при Волинському, Дрогобицькому, Львівському, Тернопільському, Рівненському та Станіславському обласних виконкомах.

Архівні документи того часу свідчать, що першим головним державним арбітром у Станіславській області було призначено Сергія Шевченка, уродженця Краснодарського краю, який мав середню освіту.
Після звільнення Прикарпаття з-під німецької окупації в липні 1945 року державним арбітром при Станіславському облвиконкомі було призначено Григорія Глотова, росіянина. У довоєнні роки Григорій Іванович працював заступником голови Держарбітражу Дрогобицької області. 1945 року в штаті апарату обласного державного арбітражу було шість посад. У другій половині 1945 р. на розгляд арбітражу було передано 76 позовних заяв, з яких у вересні—грудні розглянуто 47, решту повернули як неналежно оформлені. І це не дивно, оскільки досвіду щодо порядку розгляду господарських спорів у суб’єктів господарювання не було. 1946 року облдержарбітраж розглянув уже 564 справи, з яких 51 стосувалася переддоговірних спорів. Крім того, з ініціативи арбітражу було порушено і розглянуто ще 55 справ, у тому числі 29 — про укладення господарських договорів. Період 1945—1960 років характеризувався високою плинністю кадрів. Головною причиною такого стану була недостатня правова визначеність місця і ролі обласних державних арбітражів.
В цей період у країні розпочалася відбудова народного господарства, зруйнованого війною. На Прикарпатті, в Карпатах, тривала масова заготівля деревини. Відповідно й предметом спору в Держарбітражі були справи щодо неправильного визначення в транспортних та розрахункових документах кубатури, продукції лісу, визначення кількості дров або застосування неправильного коефіцієнта щільності породи.
Після смерті Г. Глотова на посаду головного арбітра призначено Василя Коб’якова, уродженця Бєлгородської області. У 1948—1950 роках він працював начальником юридичного відділу Станіславського облвиконкому. В цей час він закінчив юридичний факультет Львівського державного університету.
Наприкінці 50—60-х років до компетенції Державного арбітражу входили функції, які нині також забезпечують господарські суди: вирішення господарських спорів; узагальнення практики розгляду спорів; роз’яснення господарського законодавства.
60-ті роки на Прикарпатті ознаменувалися як час бурхливої індустріалізації та розвитку всіх галузей промисловості. В м. Калуші було споруджено хімічно-металургійний комбінат «Хлорвініл», який на той час давав два відсотки валового національного продукту країни.
В області зросли обсяги постачання та збуту, гуртової і роздрібної торгівлі, збільшився товарообіг. Крім цього, встановлювалися нові господарські зв’язки між організаціями та підприємствами. В суспільстві утверджувалися принципи договірних відносин. І Державний арбітраж у процесі розгляду господарських спорів значну увагу приділяв зміцненню договірної дисципліни.
Значне підвищення ролі Державного арбітражу виникло у зв’язку з економічною реформою 1965 року, яка визначила необхідність переходу до економічних методів управління, розширення прав підприємств, зміцнення планової та договірної дисципліни.
Зміни в економіці зумовили необхідність захисту прав підприємств і забезпечення єдності в застосуванні законодавства. Постановою Ради Міністрів СРСР було внесено істотні зміни в організаційну структуру Державного арбітражу, який став єдиною союзно-республіканською системою.
Новий етап у розвитку арбітражу пов’язаний із прийняттям Конституції СРСР 1977 року. Стаття 163 Конституції СРСР передбачала, що вирішення господарських спорів між підприємствами, установами й організаціями здійснюють органи Державного арбітражу в межах їхньої компетенції. Відповідну норму було закріплено і в Конституції УРСР 1978 року.
На основі чинного законодавства СРСР у 1980 році було затверджено положення про органи Державного арбітражу союзних республік. Відтак арбітраж повинен був не лише забезпечувати захист прав та інтересів організацій при вирішенні господарських спорів, а й активно впливати на них з метою дотримання законності і державної дисципліни, усувати недоліки в господарській діяльності, забезпечувати однакове і правильне застосування законодавства, вдосконалювати правове регулювання господарської діяльності.
Державному арбітражу надавалося право у випадку виявлення в ході вирішення господарського спору незаконного відомчого акту не рахуватися з ним і приймати своє рішення, діючи виключно на підставі закону. Водночас визнавати незаконні акти управління недійсними Держарбітраж права не мав.
У зв’язку з виходом на пенсію В. Коб’якова на посаду головного арбітра Івано-Франківської області було призначено Володимира Юрчака. При Володимирові Антоновичу колектив Державного арбітражу, а потім і суду зріс у кілька разів. Практично під його керівництвом суд отримав від обласної адміністрації нове приміщення на вул. Шевченка в Івано-Франківську.
У 1988 році Державний арбітраж було виведено з підпорядкування органів управління, він став самостійною системою. Він усе більше набував рис судового органу, однак до 1991 року все ж таки не був справжнім судом та ще мав ознаки, притаманні органам управління.
Створення спеціалізованих судів, що розглядають господарські спори, збіглося з процесом становлення незалежної України, зміцнення і розвитку принципів демократії, основним з яких є принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову та здійснення їхньої діяльності на основі верховенства права.
Верховна Рада України 4 червня 1991 року прийняла Закон «Про арбітражний суд». Цю дату можна вважати юридичним і фактичним початком діяльності арбітражних судів як самостійної ланки судової влади. В Україні законодавчо було закріплено принцип незалежності суддів при вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між суб’єктами господарювання. Розгляд і вирішення всіх спорів між суб‘єктами господарювання — юридичними особами незалежно від форм власності, а у передбачених законом випадках — і з участю органів державної влади і управління, було віднесено до компетенції тільки арбітражних (господарських) судів.
Прийнятий 6 листопада 1991 року Арбітражний процесуальний кодекс України встановив процедуру захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності. У зв’язку з кардинальною зміною правової природи юрисдикційного органу виникли нові завдання та функції новоствореної судової ланки. А Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, створила фундаментальну правову базу, покликану забезпечити подальшу судово-правову реформу. Вона закріпила побудову системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності і спеціалізації.
Збільшення кількості справ, які надходять до арбітражного суду, свідчить про зростання довіри до нього з боку суспільства, а також про підвищення професіоналізму представників суб’єктів господарювання. Приємно усвідомлювати, що громадяни, шукаючи законних шляхів вирішення своїх проблем та суперечок, звертаються до арбітражних судів, аби неупереджено та відповідно до чинного законодавства розв’язати будь-яку конфліктну ситуацію, що склалася в їх господарській діяльності. Тільки за 1994—1999 роки арбітражний суд Івано-Франківської області вирішив 18 666 справ.
У березні 2007 року Володимир Юрчак пішов на заслужений відпочинок і до виконання обов’язків голови Господарського суду Івано-Франківської області приступила Вікторія Соботник.
Сьогодні Господарський суд Івано-Франківської області укомплектований кадрами, здатними забезпечити високий професійний рівень розгляду найскладніших справ.
Петро МАТУЛЯК.
Заступник голови
Господарського суду
Івано-Франківської області.