Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Загалом у суспільстві уявлення про суд та відновлення справедливості асоціюється тільки з винесенням рішення. Однак дана думка є не зовсім точною. Європейський суд з прав людини, до якого громадяни України мають право звертатись за захистом своїх порушених прав після ратифікації 17.07.1997 року Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово нагадував у своїх рішеннях, що відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом1.
З огляду на “визначне місце”, яке посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичних суспільствах, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати,
____________________
1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 //http: zakon.rada.gov.ua.
ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece)1, рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі “Шмалько проти України”) 2.
Представники судової гілки влади вважають, що термін «правосуддя» це не тільки винесення судового рішення, адже це тільки половина справи, але й його виконання. “Будь-який судовий процес повинен завершуватись реалізацією рішення, що набрало законної сили. Саме на стадії реалізації прав, обов'язків, охоронюваних законом інтересів, підтверджених рішенням суду, відбувається їхній реальний захист. Реалізація судового рішення виступає показником соціально справедливого розгляду конфлікту, життєвості застосованого судом закону, його авторитету, а також ефективності правосуддя”, - говорить у одному з інтерв’ю екс-Голова Вищого господарського суду С. Ф. Демченко 3.
В національному законодавстві на конституційному рівні закріплено принцип обов'язкового виконання рішення суду, зокрема в ч.5 ст.124 Конституції України зазначається, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України4. Зазначений принцип законодавець деталізує у ст.115 Господарського процесуального кодексу, зазначивши, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій
___________________________
1 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) // ІПС “Законодавство”.
2 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі “Шмалько проти України”//http:www.scourt. gov.ua.
3 Демченко С. Ф. Феміда на холостому ходу /С. Ф. Демченко // Закон і бізнес.-2010. - 19-25 червня -№25 (960), С.5.
4 Конституція України від 28.06.1996 №254 к/96-ВР // Відомості Верховної Ради.- 1996., № 30 , Ст. 141.
території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”1, ч.2, 4 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року - судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом 2.
Однак, незважаючи на широку нормативно-правову базу для так званого завершення процесу захисту порушено права, на сьогодні питання залишається відкритим та болючим, адже, як свідчать статистика “кожне третє, а то й десяте рішення судів господарської юрисдикції втілюється в життя”3. На це вказуть і численні звернення до Європейського суду з прав людини у зв’язку з невиконанням чи тривалим невиконанням рішень національних судів, винесених на їх користь. В чому ж проблема? Можливо, недосконале законодавство, некваліфіковані працівники виконавчої служби, надмірна їх завантаженість, низька заробітна плата та ін. Однак, проблема, на мою думку, в дещо глибшому — відсутність органічного зв'язку між винесеним судовим рішенням та його виконанням.
Сьогодні функції по виконанню судового рішення покладено на державну виконавчу службу, яка входить до системи Міністерства юстиції України, і після набрання чинності Законом України “Про державну виконавчу службу” від 24 березня 1998 року №202/98-ВР 4, реформована із судових ___________________________
1 Господарський процесуальний кодекс: Кодекс від 06.11.1991 №1798-XI //Відомості Верховної Ради, 1992, № 6, Ст.56 із змінами та доповненнями.
2 Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 №2453-VI-ВР //Відомості Верховної Ради України.- 2010. № 41-45.- Ст.529.
3 Демченко С. Ф. Феміда на холостому ходу /С. Ф. Демченко // Закон і бізнес.-2010. - 19-25 червня -№25 (960), С.5.
4 Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.1998 №202/ 98-ВР //Відомості Верховної Ради України.- 1998. № 36-37, Ст.243 із змінами та доповненнями.
в окрему службу державного виконання в системі органів виконавчої влади. Однак, як свідчить статистика, ДВС є слабкою ланкою механізму захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. На мою думку, більше користі було б, якби суди самі виконували свої рішення, тобто варто використати “старий новий досвід”, адже за часів радянської влади виконавче провадження було завершальною стадією цивільного та арбітражного процесів, що здійснювалась судовими виконавцями. Дана практика широко використовується в світі (Білорусь, Казахстан та ін.) і є цілком виправданою.
Питання реформування системи виконання судових рішень особливо гостро постало в кінці 2010 року. Адже, Європейський суд з прав людини у справі “Юрій Іванов проти України” 1 зобов'язав нашу державу невідкладно, не пізніше ніж через рік після набрання страсбурзьким рішенням статусу остаточного (15.01.2010 р.), запровадити на національному рівні ефективний засіб або комбінацію засобів захисту, здатних забезпечити адекватну і достатню компенсацію за невиконання або затягування з виконанням рішень українських судів. Однак, досі дана вимога не виконана (прим. авт. Європейський суд з прав людини, враховуючи клопотання Міністерства юстиції України, продовжив строк виконання пілотного рішення до 15.07.2011 року). Тому усі аналогічні позови проти України можуть суттєво підірвати не тільки її фінансовий добробут (сума сатисфакції буде вдвічі більшою, а в головному фінансовому документі не передбачено таких великих витрат), але й авторитет в світі.
Для того, щоб суспільство почало довіряти судовій гілці влади, варто з особливою відповідальністю підійти до реформування системи виконання судових рішень. Справді реформування, бо, як бачимо, реформи неминучі.
_____________________
1 Рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі “Юрій Іванов проти України”// http:zakon.nau.ua.doc.
Можливо, доцільно використати досвід адміністративних судів та звернутись до суб'єкта законодавчої ініціативи з пропозиціми1, паралельно запозичуючи досвід європейських держав.
Найбільш прийнятним, на мою думку, є запровадження при господарських судах служби судових виконавців, яка б організаційно не залежала від органів виконавчої влади, що, в першу чергу, сприяло б судовому контролю за виконанням винесених судових рішень, а також прискорило б саму процедуру виконання. Крім того, цілком обгрунтованою є позиція щодо запровадження поряд з державним органом по виконанню судових рішень служби приватних виконавців (досвід Болгарії, Франції), що дозволить розвантажити органи державної виконавчої служби, оптимізувати процес виконання судових рішень.
________________________
1 Кузьмишин В. Як забезпечити безумовне виконання судового рішення? // Юридичний вісник України.-2011.-№3.- 15-21 січня (811), С.4.
Список використаних джерел
_03_03.png)
