Із запровадженням правового інституту «правочин із заінтересованістю» постає необхідність у дослідженні всього комплексу питань, що можуть виникати у зв’язку із вчиненням правочинів із заінтересованістю, а також співвідношення встановленого порядку їх вчинення та правових наслідків його порушення із загальним порядком вчинення правочинів, передбаченим ЦК, та наслідками його недотримання.
Одразу слід відмітити, що правовий режим правочинів із заінтересованістю закріплюється в розділі ХІІІ Закону України «Про акціонерні товариства» (далі Закону про АТ) поряд із нормами про значні правочини акціонерного товариства. У зв’язку із чим, деякі автори [1, с. 103; 2, с. 400] ведуть мову про близький за змістом характер відповідних відносин.
Аналіз положень Закону про АТ, які присвячені правочинам із заінтересованістю, дозволяє зробити висновок про те, що такий правочин, як і значний правочин, вчиняється не самостійно виконавчим органом акціонерного товариства (далі - АТ), а з дозволу вищестоящих органів товариства. При цьому, якщо критерієм, який використовується щодо останніх, виступає розмір правочину, то для правочину із заінтересованістю характерним є наявність певного інтересу в деяких категорій осіб, що мають відношення до АТ [3, с. 92].
Говорячи про правочин із заінтересованістю, необхідно вказати, що чинне законодавство не містить його легального визначення. Як вказує з цього приводу Т. Боднар, «поняття правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, розкривається в законодавстві через визначення особи, заінтересованої у вчиненні правочину товариством» [4, с. 36]. На думку А. Габова, основним моментом при формулюванні поняття правочину із заінтересованістю є поняття «конфлікт інтересів». Виходячи з цього, під правочином із заінтересованістю автор вбачає правочин, що вчиняється за наявності конфлікту інтересів. Більш складний (розгорнутий) варіант поняття, запропонований ним, включає в себе наступне: під правочином із заінтересованістю слід розуміти дії юридичної особи, спрямовані на реалізацію її інтересу (виникнення, припинення або зміну її цивільних прав та обов’язків), який сформований з урахуванням інтересу (реального (дійсного) або такого, що тільки формально визнається законом) який йому суперечить, та який належить іншому суб’єкту права, що має можливість в силу особливостей реалізації правосуб’єктності юридичної особи впливати на прийняття цією особою (її органом управління та (або) контролю чи керуючим органом) управлінського рішення, вчинення яких може привести до реалізації цього інтересу, в тому числі з негативними, перш за все економічного характеру, наслідками, у зв'язку з чим вимагає дотримання спеціального порядку їх схвалення (затвердження) компетентними органами юридичної особи [5, с. 130-135].
Як вбачається із запропонованих понять, при характеристиці досліджуваного виду правочинів передусім слід встановити склад осіб, які можуть мати заінтересованість у його вчиненні. Дане питання розкриває ч. 1 ст. 71 Закону про АТ, яка зазнала суттєвих, та разом з тим позитивних, змін. Згідно із чинною редакцією статті, згаданими особами визнаються 1)посадова особа органів товариства; 2) член її сім'ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); 3)юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім'ї, становить 25 і більше відсотків; 4)акціонер, який одноосібно або разом із членами сім'ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак:
· є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;
· отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину;
· внаслідок такого правочину придбаває майно;
· бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами).
Відповідно до п. 15 ст. 2 Закону про АТ посадові особи органів АТ— це фізичні особи — голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства [6].
На думку К.А. Карчевського, до числа посадових осіб АТ, заінтересованість яких у вчиненні правочину повинна тягнути за собою застосування спеціального порядку при його вчиненні, мають належати не всі, а тільки такі, що:
· безпосередньо (самостійно або у складі відповідного колегіального органу) беруть участь у вирішенні питання про вчинення правочину;
· мають можливість впливати на осіб, що вказані у п. 1.
До вищевказаних осіб автор відносить голову та членів виконавчого органу АТ, а також голову та членів наглядової ради (спостережної ради чи ради директорів) товариства. При цьому, вірно відкидає з числа посадових осіб АТ заінтересованість яких у вчинення правочину повинна тягти за собою застосування спеціального порядку його вчинення членів лічильної комісії та корпоративного секретаря товариства, секретарів загальних зборів акціонерів та наглядової ради (ради директорів) АТ [3, c.108].
У цьому зв’язку виникає необхідність у внесенні змін до Закону про АТ у частині уточнення п. 1 ч. 1 ст. 71 цього Закону.
Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов’язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення в неї заінтересованості поінформувати той орган, членом якого вона є, виконавчий орган та наглядову раду про наявність у неї такої заінтересованості.
Після чого, виконавчий орган АТ впродовж п’яти днів надає членам наглядової ради (а за відсутності наглядової ради - кожному акціонеру персонально) інформацію стосовно правочинів, у вчиненні яких товариство заінтересоване.
Наглядова рада, розглядаючи це питання, може прийняти рішення про вчинення правочину, або, якщо він порушує інтереси товариства, відмовитись від його вчинення, чи винести його розгляд на загальні збори.
Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради, вона не бере участь у голосуванні з питання вчинення такого правочину. Якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у вчиненні такого правочину, це питання виноситься на розгляд загальних зборів [6].
Таким чином ст.71 Закону про АТ встановлюються певні вимоги щодо вчинення таких правочинів. У разі порушення цих вимог правочин може бути визнаний недійсним. Представляє інтерес аналіз зазначених вимог, передбачених ст.71 Закону про АТ. В ч. 1 коментованої статті визначають вимоги до особи заінтересованої у вчиненні акціонерним товариством правочину. Критерії складаються як з особистих характеристик такої особи, так і з майнових ознак (отримання винагороди за вчинення правочину, придбання майна тощо).
В ч.2 ст. 71 названого закону визначаються обов’язки виконавчого органу та наглядової ради у разі вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість [7, c. 60].
Слід також зупинитися на правових наслідках недотримання вимог до порядку вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, адже у статтю яка їх визначає були внесені зміни. Так, відповідно до положень ст. 72 Закону про АТ, правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 Закону про АТ, може бути визнано судом недійсним. Відповідальність за шкоду, завдану товариству правочином, вчиненим з порушенням даних вимог, несе особа, заінтересована у вчиненні АТ такого правочину.
Зміни Закону про АТ в цій частині мають як позитивні, так і негативні сторони.
Зокрема, попередня редакція ст. 72 Закону про АТ невиправдано обмежувала коло осіб – сторін правочину, який може бути оскаржений, лише юридичними особами, всі акції (частки, паї) яких належать заінтересованій особі, або її афілійованим особам. Це абсолютно необґрунтовано залишало за межами цього кола самих заінтересованих осіб і їх афілійованих осіб, а також юридичних осіб, в яких заінтересованим особам та їх афілійованим особам належать не всі, а, наприклад, 99%, або 50%+1 акцій (часток, паїв), тобто щодо яких заінтересовані особи та їх афілійовані особи здійснюють повноцінний контроль, маючи вирішальний вплив на їх діяльність.
Разом з тим, дана стаття передбачала можливість заявлення позову про визнання недійсним правочину АТ із заінтересованістю самим товариством або будь-ким з акціонерів в інтересах товариства (так званого похідного позову). Скасувавши у новій редакції ст. 72 Закону про АТ елементи інституту непрямого позову, законодавець зробив крок назад на шляху захисту прав та законних інтересів учасників корпоративних відносин.
- Карчевський К.А. Проблеми визнання недійсним значного правочину акціонерного товариства, вчиненого з порушення встановленого порядку // Юридична наука. – 2011. - № 1 (1). – С.101-105.
- Виговський О. І. Новели акціонерного законодавства: науково-практичний коментар до Закону України «Про акціонерні товариства» / О. І. Виговський. — К.: Юстініан, 2009. — 880 с.
- Карчевський К.А. Проблеми визнання кола посадових осіб акціонерного товариства, заінтересованість яких у правочині тягне за собою необхідність застосування спеціального порядку його вчинення // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2010. - № 6 (25). – С. 91 – 110.
- Боднар Т. Правочини акціонерних товариств, щодо вчинення яких є заінтересованість / Т. Боднар // Юрид. Україна. — 2009. — № 2(74). — С. 36-40.
- Габов А. В. Сделки с заинтересованностью в практике акционерных обществ: проблемы правового регулирования / А. В. Габов. — М.: Статут, 2005. — 412 с.
- Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09.2008 р. №514-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2008. — №50-51. — Ст. 384.
- Коссак В.М. Правові підстави визнання недійсним правочину щодо вчинення якого є заінтересованість: Охорона корпоративних прав: Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару, 1-2 жовтня 2010 – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2011. – С.58 - 61.
_03_03.png)
