Цікавим та дискусійним питанням як у загальній теорії права, так і в корпоративному праві, залишається розуміння категорії інтересу. Саме останній спонукає суб’єктів відносин будувати свої правові зв’язки у межах чинного законодавства.
Загалом, під інтересом тлумачні словники розуміють «увагу по відношенню до кого-небудь або чого-небудь значного, важливого, корисного або такого, що видається ним».
Дана категорія вивчається багатьма науками, зокрема, і філософією, психологією, соціологією, економікою, юриспруденцією [1, c.121].
Так, наприклад, у психології - це спонука, вольовий імпульс, який направляє дії людини, скеровані на задоволення певних потреб. Усвідомлений інтерес виступає як мотив, намір, свідомо поставлена мета. Соціологія вбачає у цій категорії рушійну силу діяльності соціальних груп та окремих осіб, в яких віддзеркалюються їхні суспільні відносини. У юридичних науках найчастіше проблема інтересу досліджується у теорії держави і права. При ньому інтереси в основному розглядаються як законні (закріплені и численних нормативних актах або захищені державою регулятивні властивості впливу на суспільні відносини) та незаконні, що не збігаються з державними цілями.
Даючи оцінку вищенаведеним підходам, необхідно відмітити, що всі вони за виключенням першого, характерного більшою мірою для психології, по-різному лише розставляють акценти в процесі опису єдиного соціально обумовленого поняття. Розглядаючи інтерес як явище, що сприймається індивідом, або ж як потреби, що перетворюються особою у нього, вони розкривають один і той же механізм трансформації об'єктивно детермінованого в суб'єктивно сприймане. У будь-якому випадку ні в одному з наведених підходів не ставиться під сумнів залежність інтересів від умов життя і діяльності людей, що об'єктивно склалися [1, c.121].
Ми розглядаємо категорію інтересу як єдність об’єктивного і суб’єктивного. Адже інтерес як об’єктивне явище існує незалежно від волі і свідомості суб’єкта корпоративних відносин, і цим обумовлюється його об’єктивність. Суб’єктивність інтересу полягає в тому, що він усвідомлюється суб’єктом в процесі його реалізації. Інтерес виражає усвідомлення потреби і прагнення до її задоволення, тому реалізація інтересу завжди передбачає діяльність.
Цивільний інтерес на законодавчому рівні закріплений у ч. 2 ст. 15 ЦК, за якою кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Причому, інтерес - це об’єкти цивільних прав, блага, прагнення особи, котрі не визначені законом або угодою сторін як цивільні права, але є предметом цивільних відносин. Інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства [, с. 111].
Норми спеціального законодавства не визначають, а лише опосередковано вказують на існування інтересів товариства, зокрема: позачергові збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, вказаних у статуті (або установчих документах) товариства та в будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу (ч. 2 ст. 61 Закону України «Про господарські товариства»); ревізійна комісія товариства з обмеженою відповідальністю мають право ставити питання щодо позачергового скликання загальних зборів учасників, зокрема, у разі виникнення загрози істотним інтересам товариства (ч. 5 ст. 63 Закону України «Про господарські товариства»); учасники повного товариства, яким було доручено ведення його справ, зобов’язані надавати іншим учасникам на їх вимогу повну інформацію про дії, які виконуються від імені та в інтересах товариства (ч. 4 ст. 68 Закону України «Про господарські товариства»).
Вченими-цивілістами категорія інтересу досліджується у контексті розмежування приватно-правових та публічно-правових інтересів у корпоративних структурах, а також при розгляді правового регулювання підприємницької діяльності, її захисту тощо.
Так, у сучасній літературі наводиться поділ корпоративних інтересів на загальні та індивідуальні [3, с. 112]. До індивідуальних корпоративних інтересів належать інтереси учасників, засновників, акціонерів; до загальнокорпоративних - інтереси самого підприємства як самостійного суб’єкта правовідносин. Необхідність розмежування вказаних видів приватних інтересів обумовлена можливістю їх не збігання. Як зазначає Франчук В.І., дана обставина зумовила формування теорії держателів інтересу, відповідно до якої товариство (корпорація) розглядається як згусток різноманітних інтересів, що не лише збігаються, а й конкурують. Подібне їх розмаїття може вживатися в господарському товаристві завдяки механізмам (а) стримання негативних їх сторін; (б) противаг щодо протилежних або конкуруючих інтересів; (в) сприяння спільним інтересам (інтересам більшості), у результаті чого утворюється певна система інтересів. В її основі лежать збалансовані інтереси цих категорій осіб, у результаті чого викристалізовується інтерес товариства, що значною мірою віддзеркалює інтереси його засновників та учасників як основних діючих осіб у долі товариства, однак повністю не збігається з ними. Це стосується, зокрема, питання використання отриманого прибутку: якщо учасники зазвичай зацікавлені в його розподілі у формі дивідендів, то товариство як суб’єкт господарських відносин - у поповненні за рахунок прибутку своєї майнової бази (відповідних фондів) для розширення, модернізації виробництва, застосування новітньої техніки і технології [3, с. 12].
В.М. Кравчук відзначає, що створюючи товариство, його учасники у такий спосіб реалізують свої індивідуальні майнові та (або) особисті інтереси, залежно від виду товариства. В підприємницьких товариствах на першому місці реалізація майнових інтересів учасників: вони мають право на отримання частини прибутку товариства або вартості частини майна товариства у разі припинення участі. Через участь в непідприємницьких товариствах реалізуються переважно особисті немайнові інтереси. Така реалізація інтересів учасника в усіх товариствах досягається через участь в їх діяльності.
С. Могилевський вказує, що характер інтересів, зокрема акціонерного товариства, обумовлений, насамперед, імперативно встановленими цілями його діяльності, а останнє належить до кола комерційних юридичних осіб, основною метою яких є одержання прибутку. Тобто, «виходячи з цього, - як зазначає автор, - основним загальним інтересом акціонерного товариства можна вважати його довгостроковий комерційний успіх, заснований на стабільності, прибутковості та рентабельності його діяльності» [45, с.110]. Інтерес саме такого змісту притаманний будь-яким комерційним підприємствам (підприємницьким юридичним особам), тобто є основним загальнокорпоративним інтересом.
Так, очевидно, що складна структура корпоративних правовідносин (учасник-корпорація) передбачає наявність як загального інтересу самої юридичної особи, так й інтересів її учасників. При цьому, загальнокорпоративний інтерес являється похідним від індивідуальних інтересів, однак існує повністю самостійно.
В контексті даного дослідження, цінною являється позиція КСУ щодо поняття інтересу “у вузькому розумінні цього слова”, висловлена у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України [5]. Як зазначається у рішенні КСУ від 01.12.2004 № 18-рп/2004, інтерес логічно-смисловому зв’язку із поняттям “права”, означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
У корпоративних правовідносинах співвідношення суб’єктивного права та інтересу полягає у наступному.
Здійснення чи нездійснення можливості, яка становить зміст суб’єктивного корпоративного права, цілком залежить від волевиявлення самого учасника (засновника). Природно, що можлива поведінка буде перетворюватися на реально здійснювану лише тоді, коли вона сприятиме задоволенню тих або інших потреб суб’єкта, тобто коли певна поведінка буде відповідати його інтересам. Якщо в учасника (засновника) немає інтересу до реалізації належного йому права, він може відмовитися від здійснення передбачених законом чи внутрішніми документами дій; він має право за власним бажанням здійснити дозволені дії в повному обсязі чи навіть частково, в порядку, найбільш вигідному для задоволення свого інтересу. Інша сторона взаємозв’язку інтересу і корпоративного права полягає в тому, що задоволення інтересу суб’єкта корпоративних відносин є метою корпоративного права, яке виступає як правовий засіб задоволення інтересів [2, с.112]. Тобто інтерес і суб’єктивне корпоративне право, яке опосередковує його задоволення, пов’язані між собою як ціль і засіб її досягнення, а ціль ніколи не може бути складовою частиною засобу.
Враховуючи вищенаведене, робимо висновок, що корпоративний інтерес знаходиться поза межами корпоративного права, однак саме наявність майнового інтересу спонукає особу вступати у корпоративне правовідношення та реалізовувати набуті корпоративні права.
1. Гуреев А.В. Проблемы защиты прав и интересов акционеров в Российской Федерации / В.А. Гуреев. - М.: Волтере Клувер, 2007. - 208 с.
2. Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти): Монографія / За заг. ред. В.В. Луця. – Тернопіль, Підручники і посібники, 2007. – 320 с.
3. Франчук В.І. Корпоративна безпека: теоретичні засади: монографія / В.І. Франчук. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. - 176 с.
4. Могилевский С.Д. Управляющая организация хозяйственного общества. Вопросы теории и практики // Гражданин и право. – 2003. - № 5. – С. 110.
5. Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) // Офіційний вісник України.— 2004.— № 50.— ст. 3288.
Збірник наукових праць “Вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин”, - м. Київ, 2013
_03_03.png)
