Постановка проблеми. Даний спеціальний спосіб захисту порушеного переважного права на придбання акції (частки) вперше на законодавчому рівні встановлений в Законі України “Про акціонерні товариства”. Відповідно до ч.5 ст. 7 якого, у разі порушення переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства має право протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов'язків покупця акцій. В ч. 5 ст. 17 проекту Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” також передбачена відповідна можливість учасника, але з позовною давністю в один рік. Такі законодавчі новації вперше за багато років внесли деяку ясність в питаннях захисту порушеного переважних прав на придбання акцій (часток), однак не припинили у наукових колах дискусії щодо ефективності їх впровадження.
Актуальність дослідження такого способу захисту як переведення прав та обовязків зумовлена необхідністю встановлення передумов його виникнення (за допомогою історико-правового та порівняльного методів), з’ясуванню переваг вказаного способу захисту (з використанням аналітичного методу), визначення умов його застосування не тільки щодо акціонерних товариств, а й стосовно інших видів корпорацій (логіко-юридичний метод).
Метою даної статті являється надання пропозицій по вдосконаленню законодавчого регулювання досліджуваного способу захисту та вироблення механізму дієвого застосування його на практиці.
Виклад основного матеріалу. Загалом, ідея застосування такого способу «захисту прав», як переведення прав та обов'язків покупця на іншу особу, виникла з ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідно до якої у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця [1]. Ключовим тут є формулювання «переважне право на придбання частки у спільній частковій власності». Оскільки поняття «переважне право» використовується і щодо акцій закритих акціонерних товариств (за Законом України “Про акціонерні товариства” – приватних акціонерних товариств), часток товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, командитних товариств (тільки щодо учасників зі статусом вкладника), до відносин, які виникли до набрання вищезгаданим законом чинності суди часто застосовували за аналогією ч. 4 ст. 362 ЦК України.
При цьому місцеві суди, суди апеляційної та касаційної інстанції часто неоднаково застосовували дану норму матеріального права, внаслідок чого ухвалювались різні за змістом судові рішення в однакових правовідносинах.
Наприклад, у постанові від 22.08.06 (справа № 30/361) Київський апеляційний господарський суд вказав, що правовідносини по реалізації акціонером закритого акціонерного товариства свого переважного права на придбання акцій у разі їх відчуження іншими акціонерами цього товариства, є подібними до правовідносин, врегульованих ч.2 ст. 147 ЦК України, тобто до правовідносин по реалізації учасниками товариства з обмеженою відповідальністю свого переважного права на купівлю частки в статутному фонді товариства у разі її відчуження іншими учасниками цього товариства, та до правовідносин, врегульованих ч.2, ч.4 ст. 362 ЦК України, тобто до правовідносин по реалізації переважного права купівлі співвласником частки у праві спільної часткової власності, у разі її продажу іншими співвласниками, оскільки всі зазначені правовідносини ґрунтуються на переважному праві на придбання майна при його відчуженні [2].
Однак, Вищий господарський суд України, переглядаючи дану справу висловив протилежну позицію (постанова від 03.10.2006 року), згідно із якою Господарський кодекс України не передбачає використання аналогії закону або аналогії права. Отже, відносини щодо продажу акцій і відносини щодо продажу частки у спільній частковій власності не є подібними, оскільки вони мають різний за своєю юридичною природою об’єкт, а отже й різну правову природу. Акція не є часткою у спільній частковій власності (частиною речі), а є окремими об’єктом цивільних прав і засвідчує корпоративні права акціонера щодо акціонерного товариства, а не право власності акціонера на майно акціонерного товариства, власником якого є саме акціонерне товариство як юридична особа [3].
Така ж позиція викладена і в Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” від 28.12.2007 № 04–5/14 ГСУ № 04-5/14. Як зазначається в п. 3.12, акціонери закритого акціонерного товариства не є співвласниками майна товариства і між ними відсутні відносини спільної часткової власності, оскільки акції, розміщені акціонерним товариством, не є його майном. Тому у господарських судів відсутні підстави для застосування ч. 4 ст. 362 ЦК України у вирішенні спорів, пов'язаних із захистом переважного права на придбання акцій закритого акціонерного товариства, що продаються [3].
Однак вже у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 № 13, ВСУ роз’яснив, що у випадку продажу акціонером закритого акціонерного товариства акцій з порушенням переважного права, будь-який акціонер ЗАТ вправі вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 ЦК України [4].
На сьогоднішній день відпала необхідність застосовувати аналогію з нормами, які регулюють відносин спільної власності. Однак, визначивши спосіб захисту, який підлягає застосуванню, законодавець не деталізував механізм його здійснення [6; с. 119].
Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України “Про акціонерні товариства”, акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них [7]. Пропорційний викуп запропонованої третій особі частки також передбачено ч. 3 ст. 147 ЦК України та ч. 3 ст. 53 Закону України “Про господарські товариства”, які визначають обсяг переважного права учасників у товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю, а також у командитному товаристві. Учасники (вкладники) цих товариств користуються переважним правом купівлі частки (її частини) пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не буде встановлено інший порядок його здійснення [1; 7].
Як зазначає С.В. Томчишен, наведені норми не містять чітких положень, які б дали можливість однозначно визначити, як передбачений ними принцип пропорційності впливає на обсяг прав та обов’язків як учасників (акціонерів), які мають переважне право, так і учасника (акціонера), який має намір продати свою частку (акції) третій особі. Зокрема, зі змісту наведених положень незрозуміло: принцип пропорційності визначає лише обсяг права кожного з учасників (акціонерів) відносно інших, що виявили бажання викупити частку (акції), чи цей принцип визначає також обсяг права вимоги до учасника (акціонера), який хоче продати свою частку (акції) третій особі [9; с. 109]?
На практиці, складність застосування принципу пропорційності розподілу усіх неправомірно проданих часток (акцій) залежить від кількості учасників (акціонерів), які бажають скористатися переважним правом їх купівлі.
Так, при розгляді судами позовів про переведення прав та обов’язків покупця на частки (акції) товариства, поширений підхід, за якого вищезгаданий принцип діє лише тоді, коли до суду звернулися декілька учасників (акціонерів); якщо до суду звернувся лише один учасник (акціонер), він вправі претендувати на всю кількість проданих акцій [10, с. 104].
Лєбедєв К.К. критикує таку позицію судів та вважає, що і в цьому випадку учасник (акціонер) вправі вимагати викупу лише тієї частини акцій, яка пропорційна кількості належних йому акцій, за винятком випадків, визначених статутом [11, с. 37].
З одного боку, не можна не погодитись із тим, що даний підхід дозволить реалізувати та захистити переважне право як учасників (акціонерів), які звернулися до суду, так і тих, які будуть звертатися до суду пізніше. З другого боку, зведення переважного права до права в судовому порядку вимагати викупу тільки частини, яка є пропорційною розміру частки (акцій) учасника (акціонера), не виключає можливість дроблення частки (акцій), яка була відчужена третій особі, що суперечить меті існування переважних прав – збереження обсягу участі. Крім того, реалізація в судовому порядку переважного права не всіма учасниками (акціонерами) може призводити до настання негативних наслідків для особи, яка придбала частку (акції), відчужену із порушенням переважних прав. У цьому випадку зазнаватиме змін не тільки обсяг права на управління особи, яка придбала частку (акції), а й може істотно непропорційно зменшуватись вартість частки (акцій), що залишатиметься в неї після розгляду судом вимог учасників (акціонерів), які скористалися переважним правом. Водночас такий підхід обмежує і учасників (акціонерів) у праві викупити всю запропоновану третій особі частку (акції) та в такий спосіб не допустити її входження до товариства [12, с. 45].
Вищий господарський суд України, у даному випадку, рекомендує господарським судам під час вирішення спору, пов’язаного з порушенням переважного права акціонерів ЗАТ, залучати до участі в справі усіх акціонерів закритого акціонерного товариства (п. 3.12 Рекомендацій Президії ВГСУ “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” від 28.12.2007 № 04–5/14).
Така позиція є беззаперечно слушною, однак вона не позбавлена труднощів у виконанні. Адже на момент звернення з позовною заявою, суду невідомий точний перелік учасників (акціонерів).
Вищенаведене зумовлює необхідність деталізації механізму захисту переважного права. У зв’язку із цим, пропонуємо такі його стадії:
· учасник (акціонер) звертається до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором. Відповідачами за таким позовом повинні бути сторони договору — продавець і покупець;
· суд витребовує у товариства витяг із установчих документів щодо складу учасників товариства або у реєстратора - реєстр акціонерів, на дату укладення договору купівлі-продажу часток (акцій);
· згідно із наданими установчими документами (реєстром), суд залучає всіх учасників (акціонерів) товариства як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору з можливою подальшою зміною процесуального статусу тих учасників (акціонерів), які теж виявлять бажання придбати відчужуванні частки (акції) - на третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору;
· суд зобов'язує позивача і третіх осіб, які заявили самостійні вимоги на предмет спору, внести в депозит суду кошти пропорційно вартості тієї частини часток у статутному капіталі товариства (акцій), які їм належатимуть, якщо позов буде задоволено. У разі невнесення цієї суми суд залишає позовні заяви цих осіб без розгляду;
· суд розглядає в одному провадженні вимоги тих осіб, які внесли кошти в депозит суду, і постановляє рішення. У разі задоволення позову в судовому рішенні зазначається про переведення прав покупця на кожного з позивачів пропорційно належній кожному з них кількості часток (акцій), а також, яку суму з депозитного рахунка слід виплатити (повернути) покупцеві.
Варто зазначити, що на час дії статті 81 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суди керувались принципом, згідно із яким власник акцій закритого акціонерного товариства при їх продажу має враховувати переважне право акціонерів цього товариства на придбання акцій, але норми ЦК України, ГК України та Закону України “Про господарські товариства” не покладають на продавця акцій закритого акціонерного товариства обов'язку продавати ці акції усім акціонерам порівну або залежно від кількості належних їм акцій у статутному фонді товариства, тобто власник акцій закритого акціонерного товариства може вільно обирати покупця своїх акцій із числа осіб, які мають таке переважне право [13, 14, 15, 16 ].
Із втратою чинності статтею 81 ГК України правове регулювання питання щодо переведення прав покупця за договором купівлі-продажу акцій закритого акціонерного товариства здійснюється за статтею 7 Закону України “Про акціонерні товариства” в частині, що стосується порядку відчуження акцій приватного акціонерного товариства. Тобто акціонери ЗАТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них.
Ще один проблемний аспект переведення прав – відсутність гарантій виконання позивачем обов’язку щодо оплати придбаних акцій (часток). Тому ми пропонуємо викласти ч. 5 ст. 7 Закону про АТ в наступній редакції: «У разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства має право протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення, вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов'язків покупця акцій за умови внесення на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець». Відповідну умову законодавець передбачив і в ч. 5 ст. 17 проекту Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”.
Висновки. Проведене дослідження свідчить про необхідність та обгрунтованість впровадження в спеціальному законодавстві такого способу захисту корпоративних прав як переведення прав та обовязків покупця на акції (частки) товариства. Однак його правове врегулювання потебує суттєвого вдосконалення, в тому числі з врахуванням уже наявних теоретичних напрацювань.
Список використаних джерел:
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003 р.– № 40, Ст. 356.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.08.06р., справа № 30/361 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/
Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин: Рекомендації Вищого Господарського суду України, 28 грудня 2007 № 04–5/14 // Бізнес-Бухгалтерія-Право. Податки. Консультації вiд 11.02.2008 – 2008 р., № 6, С. 25
Про практику розгляду судами корпоративних спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року // Вісник Верховного Суду України. - №11. – 2008.
Оприско М.В. Захист переважного права акціонерів на придбання акцій приватного акціонерного товариства // Проблеми охорони прав суб’єктів корпоративних правовідносин: Матеріали науково-практичної конференції. – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2012. – С. 117-119.
Про акціонерні товариства: Закон України, 17 вересня 2008 р. // Офіційний вісник України. – 2008 р.– № 81, стор. 7, стаття 2727.
Томчишен С.В. Проблеми здійснення та захисту переважного права купівлі частки (акцій) // Охорона корпоративних прав: Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару, 1-2 жовтня 2010 – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2011. – С. 109-119.
Кравчук В.М. Проблеми реалізації та захисту переважного права на придбання акцій за Законом України «Про акціонерні товариства» / В. М. Кравчук // Вісн. господ. судочинства. - 2009. - №6. –С. 104-107.
Лебедев К. К. Защита прав обладателей бездокументарных ценных бумаг (материально- и процессуально-правовые аспекты разрешения споров, связанных с отчуждением бездокументарных ценных бумаг) / К. К. Лебедев. – М.: Волтерс Клувер, 2007.
Томчишен С. В. Особливості здійснення, охорона та захист переважних прав на придбання часток (акцій) у статутному капіталі господарських товариств: проблеми теорії та практики / С. В. Томчишен // Науково-практичний журнал Актуальні питання цивільного та господарського права 2010. - № 3 (22). – С. 35-48.
Постанова Вищого господарського суду України від 13.12.10р., справа N 5020-3/123-12/544-5/032 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/
Международный научно-практический правовой журнал “Закон и Жизнь”, №2/2014
_03_03.png)
