Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У даній справі монастир УГКЦ звернувся до господарського суду із позовною заявою до церкви про визнання недійсним декрету архієпархального управління, яким монастир припинено шляхом ліквідації. При цьому вказаний декрет став підставою для внесення державним реєстратором відомостей про ліквідацію монастиря.
"... Постановляючи ухвалу з даної справи, суд першої інстанції виходив з того, що Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюються виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. За рішенням суду може бути тільки припинено діяльність релігійної організації, що є юридичною особою, у разі порушень положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" за зверненням відповідних осіб у порядку Цивільного процесуального кодексу України.
Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. Господарському суду, згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній на момент постановлення ухвали судом першої інстанції): підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів; справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство; справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.
Згідно із статтею 4 ГПК України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду першої інстанції) господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому порядок створення діяльності, ліквідації (скасування) монастиря та порядок розгляду рекурсів (апеляцій) визначено Кодексом Канонів Східних Церков.
Судом першої інстанції встановлено, що спір, переданий на вирішення господарського суду у даній справі виник між двома релігійними організаціями, тобто всередині Церкви, і відносини між ними регулюються Кодексом Канонів Східних Церков, а не актами цивільного чи господарського законодавства.
Таким чином, юрисдикція господарських судів не поширюється на спір про визнання недійсним акта, виданого Церковним органом з підстав недотримання порядку, встановленого, зокрема, Кодексом Канонів Східних Церков.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали судом першої інстанції) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України, а тому провадження у справі підлягає припиненню.
З висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до частини першої статті 4 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови судом апеляційної інстанції) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови судом апеляційної інстанції) юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями , державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач - Монастир та відповідач - Церква є релігійними організаціями, мають статус юридичних осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Статтями 13 та 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства та свого статуту.
Предметом позову в даній справі є визнання недійсним Декрету від 30.05.2017 № 262 Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви.
Оспорюваний Декрет став підставою для внесення неправомірних записів державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудик Т.Б від 01.06.2017 № 11161100006000487 про рішення щодо припинення в результаті ліквідації юридичної особи - Монастиря та призначення ліквідатором Мощича Б.Д.
Беручи до уваги викладене, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір регулюється Кодексом Канонів Східних Церков, який виник між двома релігійними організаціями, оскільки оскарженим Декретом порушуються права юридичної особи щодо здійснення нею статутної діяльності.
Реалізуючи принцип верховенства права, господарський суд відповідно до статті 11 ГПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови судом апеляційної інстанції) розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що встановлені Конституцією та законами України. Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови судом апеляційної інстанції) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2017 винесена за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, що є підставою для її скасування та направлення справи на розгляд до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті .
Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може, оскільки, посилаючись на те, що оспорюваний Декрет став підставою для внесення неправомірних записів державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудик Т.Б. від 01.06.2017 № 11161100006000487 про рішення щодо припинення в результаті ліквідації юридичної особи - Монастиря та призначення ліквідатором Мощича Б.Д., а тому даний спір не врегулюється Кодексом Канонів Східних Церков, оскільки оскарженим Декретом порушуються права юридичної особи щодо здійснення нею статутної діяльності, апеляційний суд залишив поза увагою, що предметом спору є саме Декрет від 30.05.2017 № 262 Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви, який прийнято та підписано всупереч встановленим вимогам, зокрема, Кодексу Канонів Східних Церков, на що і посилається Монастир у своїй позовній заяві, але не дії державного реєстратора, вчинені на виконання спірного Декрету.
Крім того, апеляційним судом не враховано, що відповідно до статті 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, а згідно із статтею 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави; Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Тобто апеляційний суд залишив поза увагою, що вирішення даного спору по суті є втручанням у діяльність релігійних організацій, що, фактично, прямо суперечить статті 35 Конституції України та статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Таким чином, посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено правила предметної юрисдикції, оскільки відповідно до статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави; Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії; даний спір є внутрішнім спором Церкви і не стосується господарської діяльності релігійних організацій, а тому потребує врегулювання відповідно до Кодексу Канонів Східних Церков та повинен вирішуватись церковним судом, - приймаються Касаційним господарським судом з огляду на викладені у даній постанові обставини.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Часиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягають скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі..."
_03_03.png)
