flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Позиція Верховного Суду при розгляді справи № 913/1078/16 від 01 червня 2018 року

09 липня 2018, 11:40

"... 27.          Як вбачається зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактів, на вирішення Верховного Суду передано питання законності заміни сторони виконавчого провадження внаслідок відступлення права вимоги по договірному зобов'язанню (погашення грошового боргу) на стадії виконання судового рішення щодо його стягнення.

28.          Перш за все, на думку суду касаційної інстанції, слід застосувати ті принципи, що їх закладає Європейський Суд з прав людини у своїй практиці з приводу застосування статті 6 Конвенції «Право на справедливий суд».

29.          У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово приходив до висновку про те, що виконання судового рішення є обов'язковим етапом реалізації права на справедливий суд (Рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, «Півень проти України» від 29.06.2004).

30.          При цьому у своєму рішенні у справі «Фуклєв проти України» від 07.06.2005 ЄСПЛ наголосив (пункт 84): «Більше того, Суд вважає, що держава має позитивний обов'язок створити систему виконання рішень, яка б була ефективна як в теорії, так і на практиці і гарантувала виконання рішення без неналежних затримок.»

31.          У даному випадку держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.   Рубіжному Луганської області не виконує Рішення Господарського суду Луганської області від 15.11.2016, оспорюючи при цьому правомірність здійснення заміни стягувача у виконавчому провадженні. При цьому є очевидним той факт, що сама проблема заміни стягувача у виконавчому провадженні, породжена стороною боржника (державою Україна), оскільки у випадку оперативного виконання судового рішення, що набрало законної сили, навряд чи відбувся правочин з відступлення права вимоги.

32.          Аналізуючи законність відступлення права вимоги, слід зауважити на наступному. У силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять у собі посилань на те, що  договір про відступлення права вимоги № У-173-17/Л-157-17 від 04.04.2017 визнано судом недійсним. Приймаючи до уваги, що сам договір про відступлення права вимоги по собі є правочином, він породжує правові наслідки, у даному випадку -заміну сторони виконавчого провадження.

33.          Посилання скаржника на те, що Цивільним кодексом України передбачено відступлення прав вимоги лише до винесення судового рішення не ґрунтуються на буквальному тлумаченні норм ЦК України, окрім того, прямо суперечать нормам статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 25 ГПК України, у редакції, що діяла до 15.12.2017, та статті 52 ГПК України у редакції, що діє після 15.12.2017.

34.          Посилання скаржника на те, що Постанова Кабінету Міністрів № 447 від 06.07.2016 «Питання проведення розрахунків за спожиту електричну енергію з постачальником електричної енергії товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» не передбачає стягнення інфляційних нарахувань, річних, пені, судового збору при перерахуванні грошових коштів на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» за спожиту активну та реактивну електроенергію, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки зазначена постанова не зосереджує свою увагу на структурі заборгованості. Тож до такої структури слід застосувати загальне поняття «господарське зобов'язання» та санкцій за невиконання грошового господарського зобов'язання, що викладені у Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України та включають як суму основного боргу, так і суму індексу інфляції за час прострочення, три проценти річних та неустойку.

35.          Відносно порушення пункту 8 ч. 1 статті 7 Бюджетного кодексу України, оскільки оплата на користь ТОВ «Луганськобленерго» буде оплатою не на цілі, що первісно визначалися бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, суд повторює, що первісним зобов'язанням боржника є погашення боргу, що встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили. Природною є поведінка кредитора - ТОВ «ЛЕО», який з огляду на неможливість погашення встановленого судовим рішенням боргу, відступає його на користь третіх осіб з інтересом щодо отримання винагороди (оплати). Для нового кредитора - ТОВ «Луганськобленерго» такі права вимоги охоплюються поняттям «майно» у розумінні Першого протоколу до Конвенції, а сам кредитор має право на отримання такого майна (погашення боргу за судовим рішенням).

36.          Вирішуючи питання співвідношення пункту 8 ч. 1 статті 7 Бюджетного кодексу України з міжнародними зобов'язаннями України, Верховний Суд нагадує, що сама по собі Конвенція, що ратифікована парламентом України є міжнародним договором. При цьому у силу статті 16 Закону України «Про міжнародні договори України» на скаржникові як органі державної влади лежить прямий обов'язок виконувати Конвенцію як по суті (судове рішення, що набрало законної сили повинно бути виконано), так і по колу осіб (таке виконання має бути здійснено на користь тієї особи, що має статус стягувача у виконавчому провадження)..."

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74508751