Господарський суд Івано-Франківської області

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2013 року м. Київ

СудовапалатауцивільнихсправахВерховногоСудуУкраїнивскладі:

*головуючого*	*Яреми*А.Г.,
*суддів*:	*Григор’євої Л.І.,*	*Онопенка*В.В.,	*Романюка*Я.М.,
	*Гуменюка В.І.,*	*Охрімчук*Л.І.,	*Сеніна*Ю.Л.,
	*Лященко*Н.П.,	*Патрюка М.В.,*	*СімоненкоВ.М.,-*

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 до приватного сільськогосподарського підприємства «Лазірки», третіо соби: відділ Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області,Полтавська регіональна філія Центру державного земельного кадастру, про визнання недійсними договорів оренди землі за заявою приватного сільськогосподарсько гопідприємства «Лазірки» про перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року вищезазначені позивачі звернулись до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Лазірки» (далі – ПСП «Лазірки») про визнання недійсними договорів оренди землі.

Зазначали, що 6 січня 2010 року кожен із них уклав із ПСП «Лазірки» договори оренди належних їм земельних ділянок, що розташовані на території Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

Проте договори було укладено з порушенням вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі», якою передбачено істотні умови договору оренди. Так, оспорювані договори не містять інформації про умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; сторони не дійшли згоди щодо таких істотних його умов як: індексація орендної плати, умови передачі земельної ділянки орендарю, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. Крім того, деякі пункти оспорюваних договорів містять одночасно два протилежних і взаємовиключних варіанти реалізації сторонами своїх прав та обов’язків: обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням (без урахування) індексу інфляції (п. 10 договору), здійснення передачі земельної ділянки без розроблення (з розробленням) проекту її відведення (п. 18); встановлення (невстановлення) на орендовану земельну ділянку обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб (п. 26).

Зазначені порушення відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є підставою для визнання вказаних договорів оренди недійсними, тому із цих підстав позивачі просили позов задовольнити.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 7 листопада 2012 року позов задоволено: визнано недійсними договори оренди землі, укладені 6 січня 2010 року між ПСП «Лазірки» і ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 17 грудня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 грудня 2012 року скасовано, а рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 7 листопада 2012 року залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року ПСП «Лазірки» порушує питання про скасування постановленої у справі ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПСП «Лазірки» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року та від 5 жовтня 2011 року.

ПСП «Лазірки» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, представників позивачів – ОСОБА_31, ОСОБА_32 та представника ПСП «Лазірки» – ОСОБА_33, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судами встановлено, що 6 січня 2010 року між позивачами та ПСП «Лазірки» було укладено договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області та належать позивачам на підставі державних актів на право власності на землю. Указані договори зареєстровані у відділі Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області, у відповідному реєстрі земель вчинено записи у квітні-травні 2011 року.

Судами першої та касаційної інстанцій також установлено, що спірні договори оренди землі не містять усіх істотних умов, які передбачені статтею 15 Закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачі, підписавши тексти договорів, за весь період часу з моменту їх укладання не зверталися до відповідача із заявами про уточнення подвійного тлумачення спірних пунктів оскаржуваних договорів і що оскаржувані договори містять істотні умови, передбачені Законом України «Про оренду землі», а пункти, на які посилаються позивачі, потребують уточнень у позасудовий спосіб, що унеможливлює визнання договорів оренди недійсними.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про недійсність оскаржуваних договорів оренди через їх невідповідність вимогам ч. 1 ст. 15 Закону.

Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 7 вересня 2011 року, надане заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права, не може бути взяте до уваги Верховним Судом України, як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки вказане судове рішення скасовано постановою Верховного Суду України від 6 лютого 2012 року.

Рішенням Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, також наданим заявником для порівняння, було скасовано рiшення судiв першої та апеляційної iнстанцiй про задоволення позову та ухвалено нове рішення про відмову в позові виходячи з того, що відсутність в оскаржуваних договорах оренди землі однієї із істотних умов, передбачених ст. 15 Закону, зокрема умови збереження стану об’єкта оренди, не є безумовною підставою для визнання таких правочинiв недiйсними у розумiннi ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Зазначене свiдчить про те, що має мiсце неоднакове застосування судом касаційної iнстанцiї одних i тих самих норм матерiального права, а саме: ст. 15 Закону, та ухвалення ним рiзних за змiстом судових рiшень у подiбних правовiдносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, касаційний суд виходив із того, що оспорювані договори оренди земельних ділянок є недійсними в силу статті 15 Закону, оскільки вони укладені без дотримання вимог цієї норми щодо узгодження таких істотних умов, як індексація орендної плати, умови передачі земельної ділянки орендарю, наявність обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки (пункти 10, 18 та 26 договорів із цих істотних умов викладено як альтернативні: з урахуванням (без урахування), з розробленням (без розроблення), із встановленням (без встановлення), а умова щодо передачі земельних ділянок у заставу чи внесення до статутного фонду права оренди земельних ділянок узагалі не включена до договорів.

При цьому судом залишено поза увагою вимоги ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачів у зв’язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх істотності, а також судом не з’ясовано, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву приватного сільськогосподарського підприємства «Лазірки» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

*Головуючий*	*А.Г. Ярема*
*Судді: Л.І. Григор’єва*	*М.В. Патрюк*
*В.І. Гуменюк*	*Я.М. Романюк*
*Н.П. Лященко*	*Ю.Л. Сенін*
*В.В. Онопенко*	*В.М. Сімоненко*
*Л.І. Охрімчук*

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13.

Виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу Українита статті 3 Цивільного процесуального кодексу Україниу порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв’язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з’ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Постанова ВСУ від 25.12.13 у справі №6-78 цс 13