П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2014 року м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,
Колесника П.І., Потильчака О.І., Фесенка Л.І. та Шицького І.Б.,
за участю представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Кримгаз” (далі – ПАТ “Кримгаз”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2013 року у справі № 5002-11/4112-2012 за позовом публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – ПАТ “НАК “Нафтогаз України”) до ПАТ “Кримгаз” про стягнення 268 220 грн. 94 коп.,
в с т а н о в и л а:
До Верховного Суду України звернулося ПАТ “Кримгаз” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2013 року у справі № 5002-11/4112-2012 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини шостої статті 232 ГК України та частини другої статті 6 ЦК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року у справі № 33/191-10, від 20 жовтня 2011 року у справі № 1/174 та від 18 листопада 2009 року у справі № 42/211.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 6 грудня 2013 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2013 року.
Допускаючи справу № 5002-11/4112-2012 до провадження Верховного Суду України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у постанові від 12 січня 2011 рокуусправі № 33/191-10 за аналогічних підстав та предмета позову, змісту позовних вимог і матеріально-правового регулювання спірних правовідносин позивачем правильно визначено період нарахування пені за шість місяців до моменту звернення з позовом, оскільки умовами договору (пункту 7.10) сторони передбачили істотні умови, такі як строк та порядок нарахування пені. Водночас, правовідносини у справах № 1/174 та№ 42/211 не є аналогічними правовідносинам у даній справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи заявника, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами, 30 вересня 2011 року сторони уклали договір купівлі-продажу природного газу № 14/1947/11 (далі – Договір). Згідно умов цього Договору позивач зобов’язався передати відповідачеві у власність визначені Договором обсяги природного газу, а відповідач – прийняти та здійснити оплату природного газу відповідно до умов договору (т. 1, а.с. 8-15).
У результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу в період з жовтня 2011 року по лютий 2012 року судами попередніх інстанцій було частково задоволено позов та стягнуто з відповідача на користь ПАТ “НАК “Нафтогаз України” суми інфляційних втрат, 3% річних від простроченої суми, а також 168 572 грн. 93 коп. пені. Суди також визнали недійсним п. 7.2 Договору у частині того, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.
Саме про неправомірність, на думку заявника, задоволення позову щодо стягнення суми пені зазначено у заяві ПАТ “Кримгаз” про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2013 року.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що такі твердження є помилковими у зв’язку з наступним.
Пунктом 7.2 Договору встановлено, що в разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 і 6.2 цього Договору він зобов’язується сплатити (крім суми заборгованості) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом (т. 1, а.с. 10).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Суди дійшли обґрунтованого висновку, що початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами Договору.
При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту першого частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Частиною п’ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.
Враховуючи викладене, суди обґрунтовано визнали недійсними положення пункту 7.2 Договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з позовом, як такі, що суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.
Розмір пені, стягнутої судом, обґрунтовано обраховано позивачем у відповідності до частини шостої статті 232 ГК України.
Таким чином, у цій справі Вищий господарський суд України правильнозастосувавнормиматеріальногоправадовстановленихфактичнихобставин.
Аналогічну правову позицію про порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання викладено у постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2011 року у справі № 3-61гс12.
Відповідно до частини першої статті 11126ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
За таких обставин Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2013 року у справі № 5002-11/4112-2012.
Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України:
п о с т а н о в и л а:
відмовити у задоволенні заяви ПАТ “Кримгаз” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2013 року у справі № 5002-11/4112-2012.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України.
Головуючий В.П. Барбара
Судді: М.І. Балюк
І.С. Берднік
В.С. Гуль
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
П.І. Колесник
О.І. Потильчак
Л.І. Фесенко
І.Б. Шицький
_03_03.png)
