ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
4 грудня 2013 року
|
|
м. Київ
|
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
|
головуючого
|
Яреми А.Г.,
|
|
суддів:
|
Григор’євої Л.І.,
|
Гуменюка В.І.,
|
Лященко Н.П.,
|
|
|
Онопенка В.В.,
|
Охрімчук Л.І.,
|
Сеніна Ю.Л., -
|
|
|
|
|
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “Київенерго” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про приєднання до електричних мереж за заявою публічного акціонерного товариства “Київенерго” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
У травні 2012 року публічне акціонерне товариство “Київенерго” (далі – ПАТ “Київенерго”) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 травня 2008 року між акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (далі – АЕК «Київенерго»), правонаступником якої є ПАТ “Київенерго”, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2було укладено договір про приєднання до електричних мереж, пунктом 1.2 якого передбачено, що замовник зобов’язується здійснити оплату послуг за приєднання згідно з розрахунком, передбаченим пунктом 3.1 договору. 28 травня 2009 року ПАТ “Київенерго” підключило електроустановки відповідачів до електричної мережі, однак оплату послуг за приєднання до електричної мережі відповідачами не проведено.
Позивач просив стягнути на його користь із відповідачів 29 488 грн 80 коп. заборгованості за договором про приєднання до електричних мереж та судові витрати.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 4 вересня
2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва
від 30 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 5 червня 2013 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва
від 4 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року залишено без змін, виключено з їх мотивувальної частини посилання на пропущення позивачем строку позовної давності.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ “Київенерго” просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ “Київенерго”, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 5, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ПАТ “Київенерго” наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня
2013 року та від 12 червня 2013 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 28 жовтня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
У справі, яка переглядається,судами встановлено, що 22 травня 2008 року між АЕК “Київенерго”, правонаступником якої є ПАТ “Київенерго”, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір про приєднання до електричних мереж, відповідно до пункту 1.2 якого замовник зобов’язався здійснити оплату послуг за приєднання згідно з розрахунком, передбаченим пунктом 3.1 договору, в якому зазначено, що плата за приєднання електроустановок замовника визначається в наданому замовнику розрахунку, що складений на підставі узгодженої проектної документаціїта відповідно до Методики обрахування плати за приєднання електроустановок до електричних мереж і Правил приєднання електроустановок до електричних мереж, який після підписання сторонами стає невід’ємною частиною договору.
Пунктом 3.2 зазначеного договору передбачено, що оплата послуг за приєднання електроустановок відповідачів до електричних мереж проводиться протягом 20 днів після одержання розрахунку, однак не пізніше ніж за 5 робочих днів до підключення електроустановок.
6 травня 2009 року між ПАТ “Київенерго” таОСОБА_1 укладено договір НОМЕР_1 про постачання електричної енергії, а 28 травня 2009 року ПАТ “Київенерго” підключило електроустановки відповідачів до електричної мережі.
На момент підключення ПАТ “Київенерго” електроустановки відповідачів до електричної мережі Методика обрахування плати за приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі – НКРЕ) від 19 липня 2007 року № 983, та Правила приєднання електроустановок до електричних мереж, які затверджені постановою НКРЕ від 14 грудня 2005 року № 1137, згідно з якими визначався розмір плати за приєднання електроустановок відповідачів до електричної мережі, визнані такими, що втратили чинність.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що на час приєднання електроустановки відповідачів до електричної мережі були відсутні нормативно-правові акти, які встановлювали обов’язок щодо оплати за таке приєднання.
Разом із тим у наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року (справа
№ 6-53473св12) та від 12 червня 2013 року (справа №6-12955св13) суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими були задоволені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором приєднання до електричних мереж, у зв’язку з тим, що на момент укладення договорів були чинними нормативно-правові акти, згідно з якими було здійснено нарахування плати за приєднання електроустановок до електричних мереж, і що грошове зобов’язання, передбачене договором, не було припинено після втрати чинності нормативно-правових актів.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 5, 525, 526, 629 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Правовий аналіз зазначених норм ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що грошове зобов’язання, передбачене договором, не може бути припинене у зв’язку з втратою чинності нормативно-правового акта, згідно з яким було проведено нарахування розміру такого зобов’язання за договором, оскільки такий нормативно-правовий акт був чинним на момент укладення договору й виникнення у сторін прав та обов’язків.
Зі змісту частини третьої статті 5 ЦК України новий акт цивільного законодавства застосовується лише до тих прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, однак новий акт не застосовується до вже існуючих правовідносин.
Також установлено, що під час підключення електроустановки відповідачів до електричної мережі вони не заперечували проти фактичного виконання позивачем умов договору, а також не звертались із пропозиціями щодо зміни умов договору або його припинення.
Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що грошове зобов’язання відповідачів за договором про приєднання електроустановок до електричної мережі, умови якого повністю були виконані позивачем, було припинено після втрати чинності нормативно-правових актів, на підставі яких було укладено цей договір, є помилковим.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву публічного акціонерного товариства “Київенерго” задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор’єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
Правова позиція, яка висловлена Судовою палатою
у цивільних справах Верховного Суду України під час розгляду справи № 6-132цс13
Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Правовий аналіз зазначених норм ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що грошове зобов’язання, передбачене договором, не може бути припинене у зв’язку з втратою чинності нормативно-правового акта, згідно з яким було проведено нарахування розміру такого зобов’язання за договором, оскільки такий нормативно-правовий акт був чинним на момент укладення договору й виникнення у сторін прав та обов’язків.
Зі змісту частини третьої статті 5 ЦК України новий акт цивільного законодавства застосовується лише до тих прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, однак новий акт не застосовується до вже існуючих правовідносин.
Також установлено, що під час підключення електроустановки відповідачів до електричної мережі вони не заперечували проти фактичного виконання позивачем умов договору, а також не звертались із пропозиціями щодо зміни умов договору або його припинення.
Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що грошове зобов’язання відповідачів за договором про приєднання електроустановок до електричної мережі, умови якого повністю були виконані позивачем, було припинено після втрати чинності нормативно-правових актів, на підставі яких було укладено цей договір, є помилковим.
_03_03.png)
