Постанова ВСУ від 14.08.12 у справі № 3-36 гс 12

                                                                                                                  П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого               Барбари В.П.,             

суддів:                  Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С.,

                               Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі – відділення АМК) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2011  року в справі № 08/03/26/64/2011 за позовом виробничо-комерційного підприємства «Фаворит-2014» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Рух за рівні можливості» (далі – ВКП «Фаворит-2014») до відділення АМК про визнання недійсним рішення,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року до Верховного Суду України звернулося відділення АМК із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2011 року в справі                № 08/03/26/64/2011 з підстав, передбачених пунктом 1 статті 111¹⁶ Господарського процесуального кодексу України.

Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, висловив правову позицію про те, що оскільки планове дослідження ринку надання в оренду торгових приміщень, на підставі якого було витребувано відповідну інформацію у позивача, хоч і входить до кола повноважень органів Антимонопольного комітету України, але само по собі не давало відповідачеві правових підстав вимагати від позивача обов’язкового надання інформації, а отже, не давало і підстав вбачати у діях позивача, який відмовився подати відділенню АМК запитувану інформацію, наявність ознак правопорушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, на думку відділення АМК, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 3 березня 2009 року у справі                 № 16/107-08-3142, у якій суд касаційної інстанції, застосувавши до подібних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов протилежного правового висновку про те, що при витребуванні відповідної інформації у зв’язку із дослідженням ринку надання послуг відділення АМК діяло в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

При вирішенні справи судом установлено, що відповідно до плану роботи відділення АМК на 2010 рік, затвердженого головою відділення АМК 25 грудня 2009 року, відповідачем  на підставі статей 7, 17, 22¹ Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у рамках проведення дослідження ринків щодо дотримання суб’єктами господарювання законодавства  про захист економічної конкуренції, зокрема, надання в оренду торгових приміщень (площ), 20 вересня 2010 року позивачеві поряд з іншими суб’єктами господарювання було надіслано вимогу № 04/1856 про надання відповідної інформації та копій документів у десятиденний строк із дня отримання цієї вимоги.

У зв’язку з неотриманням запитуваної інформації  відділення АМК 8 жовтня 2010 року вдруге направило позивачеві вимогу                № 04/2120 про надання відповідної інформації у триденний строк із дня отримання цієї вимоги.

ВКП «Фаворит-2014» не виконало вказані вимоги у встановлений відділенням АМК строк.

Рішенням адміністративної колегії відділення АМК від 29 грудня 2010 року дії ВКП «Фаворит-2014» щодо неподання відділенню АМК у встановлені головою строки інформації на вимоги від 20 вересня 2010 року та від 8 жовтня 2010 року визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»); за вчинені порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ВКП «Фаворит-2014» згідно з частиною п’ятою статті 52 зазначеного Закону накладено два штрафи  у розмірі 17 000 грн кожний.

Задовольняючи позов ВКП «Фаворит-2014» про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК від 29 грудня 2010 року, Вищий господарський суд України виходив із того, що при витребуванні у позивача відповідної інформації відділення АМК діяло поза межами повноважень, наданих йому чинним законодавством, тому у нього були відсутні правові підстави для притягнення ВКП «Фаворит-2014» до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Проте з такими висновками суду касаційної інстанції погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів,   запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною другою статті 12 зазначеного Закону передбачено, що повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету   України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.     Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету  України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного   комітету України, визначених законом.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 7 цього Закону у сфері  формування  та  реалізації  конкурентної політики, сприяння розвитку   конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності  Антимонопольного  комітету  України та застосування  законодавства  про  захист  економічної  конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого     самоврядування, органів адміністративно-господарського управління   та контролю, їх посадових  осіб  інформацію, у тому  числі з обмеженим доступом, необхідну  для  дослідження  ринків,  а   також   інформацію   про реалізацію конкурентної політики.

Голова територіального відділення Антимонопольного  комітету  України  має повноваження, між іншим, при розгляді заяв і справ про порушення законодавства  про захист  економічної  конкуренції,  проведенні перевірки та в інших передбачених   законом    випадках    вимагати    від    суб’єктів господарювання,   об’єднань,   органів  влади,  органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та  контролю,  їх посадових осіб і працівників,  інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження  ринку,  визначати  межі  товарного ринку,  а  також  становище,  в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому  ринку  та  приймати  відповідні рішення (розпорядження) (пункти 5, 12 частини першої статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Аналогічні повноваження закріплено й у Положенні про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України 23 лютого 2001 року № 32-р та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 березня 2001 року за № 291/5482, зокрема, пункт 3 частини першої, між іншим передбачає, що відділення АМК має повноваження вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики.

Крім того, виходячи зі змісту статей 22, 22¹ Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо подання суб’єктами господарювання та інш. документів, інформації тощо, необхідних для виконання цими органами завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, є обов’язковими для виконання у визначені ними строки.

Отже, виходячи із положень вищезазначених норм чинного законодавства, а також встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи,  відділення АМК у межах наданих йому повноважень мало право витребувати у ВКП «Фаворит-2014» відповідну інформацію, необхідну для дослідження ринку надання в оренду торгових приміщень (площ), а позивач у свою чергу зобов’язаний був надати таку інформацію у встановлені строки.

У зв’язку з тим, що невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідно до частини другої статті 22 вищезазначеного Закону, тягне за собою передбачену законом відповідальність, а ВКП «Фаворит-2014» зазначені вимоги не виконало, тому позивача правомірно, згідно з положеннями            Закону України «Про захист економічної конкуренції», було притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, заява відділення АМК підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 111²³–111²⁵ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

          Постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

          Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111¹⁶ ГПК України.

  Головуючий                                                                       В.П. Барбара